Це невеличка розповідь про Любов Андріївну Швайку — педагога та автора книжок, фахівця з економіки видавничо-поліграфічної галузі.

Свого часу героїня мого нарису написала про свою подругу та колегу по роботі й письменницю за сумісництвом Ольгу Іванівну Гузелу наступні проникливі слова: «Природа наділила її багатьма талантами. А життя продиктувало вибір економічної спеціальності, залишивши в душі високу поетику поступку і слова. Отак і живе з постійним відчуттям роздвоєності — вирішення земних матеріальних проблем і високого злету думки й душі. Ця роздвоєність не дозволяє їй піднятися над собою, вселяє непереборне відчуття маловартісності кожної справи. А в дійсності все, до чого прикладається ця горда, мудра, обдарована жінка, є неординарним, глибоко продуманим, системним, щирим. І немає значення, чи це лекція з економіки в студентів-механіків, чи консультація з курсового або дипломного проектування, чи виступ на науковій конференції, чи написання навчального посібника, а чи літературної рецензії або поетичної збірки... — усе робиться з повною віддачею сил, емоційно, з великою відповідальністю, любов’ю та надією на розуміння». Ніколи не чув, щоб Любов Андріївна писала вірші, хоча вона, без сумніву, не позбавлена літературного хисту, а от усе інше точно можна віднести й на її рахунок.

У цьому нарисі я вирішив скористатися з незвичного прийому: на моє щастя, Любов Андріївна не лише вчений і педагог, а й тонкий нарисовець — вона створила низку автобіографічних оповідань, нарисів про своїх учителів і колег — тож, говорячи про неї, я буду їх широко використовувати (іноді як цитати, іноді запозичуючи якісь її думки).

 

Початок шляху

Сама про себе вона писала: «З раннього дитинства мені дуже хотілося стати незвичайною мешканкою села[1], про яку, гадаю, колись також розповідатимуть, і домогтися чогось значливого в житті. Чого саме — я ще не знала, але впевнено і настирливо йшла назустріч усім випробуванням і долі. Йшла і йду...».

Про свої дитячі роки Любов Андріївна казала: «Шкільні роки минали в скруті та нестачі найнеобхіднішого для навчання і повноцінного життя». У той самий час: «Любов до друкованого слова, книги я відчувала з раннього дитинства. Моя мама Надія Захарівна все життя працювала сільським бібліотекарем[2]. У мої дитячі, шкільні та студентські роки сільська бібліотека була осередком культури, куди щовечора заходили молодь і поважні сільські господарі. Бібліотека на той час дуже добре комплектувалася. Практично щотижня надходили нові книги, було багато цікавої періодики. Я пропадала в бібліотеці, перечитувала й переглядала все, що надходило нового, була обізнана з усіма літературно-мистецькими новинками. Це послужило доброю основою для мого становлення в студентській групі, де переважали міські мешканці, великі шанувальники і поціновувачі театру, живопису, туризму».  

Тож після успішного закінчення середньої школи у 1970 р. Любов Андріївна добре склала вступні іспити до Українського поліграфічного інституту (УПІ) ім. Івана Федорова й була зарахована на спеціальність «Економіка і організація поліграфічної промисловості». Навчання в поліграфічному інституті звело її з двома непересічними особистостями, що справили великий вплив на її подальше формування як педагога та вченого й залишили глибокий слід у характері, ставленні до людей і відношенні до роботи. Один з них — Роман Михайлович Машталір[3] був тоді деканом інженерно-економічного факультету, другий — Юрій Олександрович Барнич — проректором з навчальної роботи й одночасно завідував кафедрою економіки та організації поліграфічної промисловості УПІ.

У 1975 р. Л. А. Швайка успішно закінчує поліграфічний інститут і скеровується на Головне підприємство Республіканського виробничого об’єднання «Зоря» у Києві, де працює інженером-економістом офсетного цеху, а згодом — старшим економістом планово-економічного відділу з питань собівартості продукції. Паралельно Любов Андріївна — асистент кафедри технології та організації поліграфічного виробництва Київського вечірнього факультету УПІ (нині Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського»).

 

Науковець

У 1977-му році Любов Андріївна повертається до Львова й починає працювати в Українському науково-дослідному інституті поліграфічної промисловості (УНДІПП) під керівництвом Євгена Павловича Брикайла. У той час відділ економічних досліджень УНДІППу вивчав проблеми вдосконалення оперативно-календарного планування й управління книжковим виробництвом, проводив аналіз проблем створення та впровадження автоматизованих систем управління виробництвом у поліграфії, займався розробкою стратегічних і середньотермінових прогнозів за пріоритетними напрямками науково-технічного прогресу видавничо-поліграфічної галузі, положень з регламентації виконання етапів наукових досліджень і розробок (НДР), методик з визначення економічної ефективності від впровадження результатів НДР у виробництво. УПІ тоді тісно співпрацював з УНДІППом, науковці якого залучалися до навчального процесу, читали лекції, керували дипломними проектами, здійснювали рецензування методичної та наукової літератури, проводили спільні наукові семінари і конференції.

На одній з таких конференцій, що проходила в УПІ, Любов Андріївна знову зустрілася з Р. М. Машталіром, який запросив її до аспірантури; невдовзі після цієї розмови вона вступає на навчання та під його керівництвом працює над дисертацією. Напрацьовуються ділові стосунки з підприємствами галузі (видавництва «Будівельник», «Вища школа», «Здоров’я», «Наукова думка», «Техніка», УРЕ), колегами з Московського поліграфічного інституту, Всесоюзної книжкової палати, редакції журналу «Полиграфия», московськими (видавництво «Наука», Перша взірцева друкарня ім. А. О. Жданова) і ленінградськими (друкарня № 2 ім. Євгенії Соколової, «Печатный двор им. А. М. Горького», «Ленполиграфмаш») підприємствами.

У Львівському Будинку вчених (з ліва на право): Л. А. Швайка, Я. І. Чехман, О. М. Боженко, О. В. Антоник, Я. М. Угрин, Н. В. Зелінська, С. М. Гунько, З. М. Холод

Робота та спілкування з Романом Михайловичем, як уже згадувалося, багато в чому визначили всю її подальшу наукову долю. У студентські роки, за словами Любові Андріївни, враження від спілкування з Учителем були різні, часто протилежні: насторожувала його висока вимогливість, дивувала й викликала довіру та захоплення справедливість і доброзичливість. В аспірантурі їхні стосунки складалися дуже непросто. За словами Швайки: «Труднощі і напруга виникли ще при виборі теми дисертаційного дослідження. Напрям роботи сформував Роман Михайлович, не особливо враховуючи мої міркування і побажання. Мені ж здавалося, що науковий керівник поставив переді мною дуже складне завдання, переоцінивши мене і мої можливості. Вимоги до роботи були дуже високі, я не могла, витримуючи їх, вкластися в заплановані терміни. Це вносило певну напругу в наші стосунки. Однак з плином часу, коли мій вік сягнув тодішнього віку Романа Михайловича, коли я фахово зміцніла, вже маючи власних аспірантів, зрозуміла свого Учителя, усвідомила філософію його життя в науці, освіті, збагнула його життєве кредо і місію».

Кафедра підприємництва та маркетингу Української академії друкарства

Любов Андріївна завжди відзначала, що Роман Михайлович був людиною запрограмованою на успіх — власний, своїх учнів, очолюваного ним колективу, справ, які започатковував. Однак цінував не лише результат, але й спосіб його досягнення. Скептично висловлювався у випадках, коли результати діставалися легким шляхом. Не допускав некоректності та халтури в науці. Й високо цінував людей, які проявляли працьовитість, самостійність, порядність і пропонували дійсно щось нове й перспективне.

 

Педагог

Після завершення навчання в аспірантурі у 1981-му Л. А. Швайку залишили працювати в УПІ на кафедрі економіки і організації поліграфічної промисловості. Любов Андріївна проводить практичні заняття з економічних дисциплін для студентів різних спеціальностей («Економіка та організація видавничої справи» для студентів-графіків; «Економіка та організація поліграфічного виробництва», «Організація, планування та управління поліграфічного виробництва» для майбутніх інженерів-технологів; «Планування на поліграфічних підприємствах» для студентів-економістів), консультує курсові та дипломні проекти, опікується студентською науково-дослідною роботою. У цей час її наставниками були провідні науковці кафедри — доцент М. М. Масловатий і старший викладач М. Я. Шпитальний.

Наукові дослідження заслуженого діяча науки та техніки УРСР професора Машталіра та його учнів стосувалися:

  • розвитку і перспектив книгодрукування в Україні;
  • ефективності використання виробничих фондів поліграфічних підприємств;
  • економічним проблемам науково-технічного прогресу в поліграфії.

Тож робота «Пути повышения оперативности выпуска научно-технической литературы (на примере издательств УССР)», виконана й захищена Л. А. Швайкою в 1986-му в інституті ім. Івана Федорова, стосувалася цих питань.

У 1992 р. Любов Андріївну Швайку обирають на посаду доцента кафедри економіки, обліку й аудиту у видавничо-поліграфічному комплексі (ВПК)[4]. Практично весь час займає організаційно-методична робота: через появу нових і зміни в наповненні традиційних дисциплін через відкриття нових спеціальностей і спеціалізацій відбувалися постійні зміни навчальних планів підготовки спеціалістів.

Любов Андріївна готує нові курси, забезпечує ці дисципліни робочими програмами та методичними розробками. Бере активну участь у розробленні кваліфікаційних характеристик і паспортів бакалавра, спеціаліста та магістра з економіки; випрацьовує комплексні контрольні роботи та комплексні контрольні завдання для студентів; активно працює над розробленням документів з відкриття на кафедрі нових спеціальностей і спеціалізацій: «Менеджмент у виробничій сфері», «Облік і аудит», «Маркетинг».

Ця робота вимагала значних зусиль, багато часу для з’ясування відповідних вимог, узгоджень із суміжними кафедрами, ознайомлення з досвідом інших ВНЗ. Результатом стають посібники: «Бізнес-планування» (1998), у співавторстві «Підприємництво: Основи, особливості, механізми» (2000), «Основи державного регулювання економіки» (2001), «Планування діяльності підприємства» (2003), «Державне регулювання економіки» (2005, 2006), у співавторстві «Економіка видавничо-поліграфічної галузі» (2008), «Економіка підприємства» (2013) і «Національна економіка» (2015).

На початку 1990-х у складі групи фахівців кафедри Л. А. Швайка бере активну участь у розробленні проектів Законів України «Про оренду» і «Про видавничу справу», рекомендацій щодо розвитку регіональної поліграфії, у роботі форумів видавців України. Її часто запрошують для виступів на семінарах, конференціях, участі в галузевих періодичних виданнях: «Друкарство», «Палітра друку», «Книжкова тека». Впродовж 2000–2010 рр. Любов Андріївна була вченим секретарем Академії друкарства, тривалий час — членом редколегій фахових видань Української академії друкарства «Наукові записки» і «Поліграфія і видавнича справа». Тоді ж високі наукові й особисті якості Любові Андріївни стали підставою для надання їй права керувати роботою аспірантів.

Не можна не згадати й ще про один бік діяльності Л. А. Швайки: вона брала участь в укладанні біобібліографічних покажчиків Євгена Миколайовича Палиги (2014), Зеновії Михайлівни Холод (2016), Ольги Миколаївни Боженко (2017), книги спогадів про свого учителя «Роман Машталір: З погляду часу» (2001). Разом з О. І. Гузелою підготувала книгу нарисів «Дотиком пам’яті» (2009), присвячену найбільш значним постатям економістів Академії друкарства за її восьмидесятирічну історію. Й нарешті, у 2018 р. Любов Андріївна видала книгу «Наукові економічні школи Української академії друкарства», що стала своєрідним підсумком її діяльності з дослідження становлення та розвитку економічних досліджень видавничо-поліграфічної галузі України.

На кафедрі (зліва на право): Є. М. Палига, В. В. Мартинів, Л. А. Швайка, О. Я. Онещак, О. І. Гузела

 

На презентації книги О. І. Гузели

Доля буває несправедливою до нас…

У 2001 р. на базі кафедри економіки, обліку і аудиту у ВПК утворюється два структурних підрозділи: кафедра економіки підприємства та кафедра обліку і аудиту у ВПК. Кафедру обліку і аудиту очолила Зеновія Михайлівна Холод, а Любов Андріївна мала очолити кафедру економіки підприємства, але сталося не так, як гадалося…  

Сьогодні популярними є розмови про гендерну рівність. Так ось потрібно сказати, що наука досі лишається переважно чоловічою справою, в якій жінці досягнути чогось значного нелегко. До того ж у вузі наукова праця завжди була працею «другої половини» робочого дня, а точніше — ночі, що створює додаткові проблеми жінці-господині, обтяженій хатніми справами.

Незважаючи на усі складнощі, що стояли на перепоні, Любов Андріївна змогла підготувати докторську дисертацію. У 2005 р. побачила світ її монографія «Розвиток і регулювання видавничого підприємництва». Була домовленість із директором Інституту регіональних досліджень НАН України академіком М. І. Долішнім про захист роботи на спеціалізованій вченій раді очолюваного ним інституту. Але 2006-го року академік раптово помирає, і захист відкладається спочатку на якийсь час, а потім і назавжди... 

Ця невдача наклала відбиток на настрої Любов Андріївни: вона казала, що у науковій та освітянській сфері, де майже неможливо ефективно працювати, часто доводиться просто існувати, йти на компроміси всупереч самому собі. Ще пізніше описуючи власні почуття говорила: «В останні роки в професійній сфері живу з відчуттям самотності та відчуженості, яке гнітить і дратує, і якому не можу знайти виходу».

Впродовж 2008–2013 рр. Л. А. Швайка працювала на посаді професора кафедри економіки підприємства та маркетингу у ВПК Української академії друкарства.  

Мені довелося працювати разом з Любов’ю Андріївною над декількома статтями: мушу відзначити, що вона вимогливий і водночас вдячний співавтор. Пригадую один кумедний випадок, пов’язаний з підручником «Економіка видавничо-поліграфічної галузі», який вона написала разом з Андрієм Михайловичем Штангретом[5]. Останнім штрихом до книги мала стати передмова, і Любов Андріївна підготувала досить розлогий текст. Відтак виникла потреба його скоротити, але як автору їй було шкода кожного слова, й тоді вона попросила про це мене, мовляв, мені це вдасться. Пригадую, з яким незадоволенням і розчаруванням Любов Андріївна брала до рук результати моєї праці, вона, так би мовити, чекала якоїсь більш творчої роботи, а в результаті вийшло все занадто коротко. Мені ж здавалося, що основне у передмові, якщо можна так висловитися, — це присвята Роману Михайловичу Машталіру.

З цією працею був пов’язаний ще один уже зовсім не смішний випадок. Дехто з колег обурився з того приводу, що Любов Андріївна написала книгу зі своїм молодим колегою А. М. Штангретом, не запросивши більше нікого до спілки. Що й казати: заздрість страшна річ! На кафедрі були «розбори польотів»: комусь навіть здалося, що підручник насправді написав А. М. Штангрет, а Любов Андріївну включив для годиться. Любові Андріївні бракувало повітря, коли вона розповідала мені про те, як принесла рукописи на кафедру й посеред засідання виклала їх усіх на стіл. Потрібно відзначити, що вона має не тільки твердий характер, але й дуже характерний гарний почерк... 

Проміжні підсумки

Любов Андріївна — кохана дружина, ніжна мама, добра сестра та бабуся, вірний товариш і прекрасна людина. Вона надзвичайно порядна й скромна. Оцінюючи одного разу свій внесок у науку, сформулювала його так: «…моя… присутність у науці не увінчалася великими успіхами. Унаслідок різних обставин вдалося зреалізувати малу дещицю того, що могла і хотіла зробити».

Іншим разом вона запитувала, якими результатами виміряти людське життя? І відповідала, що, напевне, щирою любов’ю до людини. Так-от Любов Андріївну любили і люблять. Не лише близькі та рідні, а й друзі, колеги, студенти. Люблять за безперечний талант педагога, за небажання користуватися перевагами свого становища[6], за делікатність, абсолютну легкість і простоту в спілкуванні, за тонкий гумор і людяність. Вона мала щастя не раз переконатися в цьому...  

 

[1] Любов Андріївна народилася 16 березня 1953 р. у селі Висоцько Бродівського району Львівської області.

[2] Батько — Андрій Васильович працював завідувачем тваринницької ферми.

[3] Його прізвище часто пишуть як Машталер.

[4] Звання доцента їй було присвоєно Атестаційною колегією МОН у 1994 р.

[5]Про нього див. статтю у «Принт плюс», 2017, № 2 (136), С. 28–29.

[6]Чоловік Любов Андріївни Богдан Степанович Мазовіта багато років був головою Львівського апеляційного господарського суду.