Двадцять реформованих колишніх комунальних локальних видань отримали у другому півріччі цього року фінансову підтримку з обласного бюджету сукупно на 210 тисяч гривень (з кожною редакцією було укладено договори на розміщення матеріалів).
В Інституті масової інформації спитали видавців та редакторів місцевих газет, з якими викликами зіштовхнулася вони після 24 лютого і як їх долають. Головні проблеми — дорогий папір, занепад рекламного ринку, логістичні труднощі, скорочення кількості передплатників та журналістів.
Ярослав Сухомлин, видавець Чернігівської медіа групи:
«Після повномасштабного вторгнення складнощі з газетним папером посилилися. В Україні немає жодного заводу, що виробляє газетний папір. Він завозиться з-за кордону. І більше того, приблизно 90% паперу до війни завозилося з росії. Відповідно, з початком повномасштабної війни ця проблема істотно поглибилася — всі видавці та друкарні відчувають дефіцит паперу, який ще здорожчав, що призвело до підвищення собівартості газет. Наша компанія вирішує цю проблему через постачання паперу з-за кордону на гуманітарних засадах.
Крім того, локальний рекламний ринок скоротився до мінімуму. Відповідно, локальна преса втратила й ті невеликі рекламні надходження, які мала, що ускладнює фінансову ситуацію видавців.
Ще одна складність — проблеми з електропостачанням, а, відповідно, і з друком газет (електричне живлення друкарень), логістикою, дистрибуцією і доставкою преси.
Через складну фінансову ситуацію стає дедалі важче фінансувати і утримувати редакційний колектив. Чимало журналістів їдуть в інші регіони та країни.
Всі ці фактори змушують видавців підвищувати вартість газет і передплати, закладаючи збільшені видатки. Але це в перспективі вплине на загальну кількість передплатників (у бік зменшення кількості). Читачі не хочуть і не можуть платити більше. До того ж сама аудиторія зменшилася, бо чимало людей виїхало з регіону. І відчуття невпевненості за майбутнє, очікування поновлення бойових дій у регіоні також погано впливають на проведення передплати».
Ольга Макуха, редакторка газети «Весть»:
«Після російського вторгнення майже всі газети області схудли — з 16 до 8 сторінок. Пояснення просте — зросла вартість газетного паперу. Ще у січні ми платили по 17-20 тис. грн за тонну і вважали це лихом. Наразі папір коштує 52 тис. грн за тонну. І це не межа, час від часу говорять про те, що ціна може зрости до 55 тис. грн за тонну і вище. Газетний папір в Україні був лише російський. Тепер це збебільшого словацький папір. Час від часу виникає загроза його дефіциту.
Наклади впали, тому що під час окупації та облоги люди не думали про передплату. Чернігівська дирекція «Укрпошти» зробила неможливе, коли за травень-червень провела передплату на друге півріччя. І має амбітні плани виписати ще більше газет на перше півріччя 2023 року. Біда в тому, що чим більше стріляють, тим менше передплачують.
Війна зменшила кількість комерційної реклами. Залишилися оголошення про продаж-купівлю худоби, реклама знахарів-ворожок і фірм, які намагаються продати товари поштою.
Політичної реклами майже немає. Джинса залишилася у спогадах. Витрати зростають — доходи падають. Газети тримаються на договорах з громадами, дехто отримав грантову допомогу або пожертви з-за кордону. Але і за договори, і за пожертви справжня боротьба, до того ж, не всі вміють і можуть просити.
В області є популярні газети «Гарт» і «Вісник» з накладами по 30 тис. примірників. Вони мають найбільші шанси на виживання, якщо передплатна кампанія на перше півріччя 2023 буде вдалою. Якщо наклади впадуть до 20 тис., ще можна триматися. Якщо до 15 тис. — це біда, можливо, збитки. Чи треба комусь займатися збитковим бізнесом?
Врятувати друковану пресу можуть державні дотації або диво, наприклад, весняні вибори. Якщо вони супроводжуватимуться політичною рекламою саме в паперових ЗМІ. Інакше повільна, але впевнена деградація. Чесно кажучи, оптимізму дедалі менше».
Олександр Назаренко, головний редактор газети «Наше слово» (м. Мена) та голова Асоціації регіональних ЗМІ.
«Найболючіша проблема друкованих медіа – фінансова. Збільшення у кілька разів вартості газетного паперу, і навпаки – зменшення накладів друкованих видань, падіння доходів від реклами та інших платних публікацій. Через це практично в усіх редакціях запроваджено режим жорсткої економії. Десь скоротили до мінімуму колективи (працюють дві-три людини), десь взагалі видають газету суто на ентузіазмі, не отримуючи зарплату по кілька місяців.
Поліпшити ситуацію могло б залучення донорських коштів, але проблема у тому, що більшість керівників редакцій не мають ані досвіду, ані практичних навичок по роботі з такими проєктами. Тому ситуація насправді досить складна, і немає жодної впевненості, що всі редакції друкованих медіа зможуть у найближчі місяці зберегти свої видання».
Як бачимо, всі опитані представники друкованої преси роблять один висновок — в існуючому режимі регіональна преса тривалий час не протягне. Без зовнішньої допомоги чи певних програм підтримки за рік, максимум два, більшість локальних друкованих видань просто зникне, вважають представники галузі.