Цього року виповнилося 85 років від дня народження Олега Федоровича Розума – легенди українського друкарства, як його ще 2003 року назвав польський журнал «Поліграфіка» («Poligrafika»).

ДЕЩО З БІОГРАФІЇ
Олег Федорович народився 16 серпня 1934 року в Києві у сім’ї робітника. Доля не балувала ювіляра: дитинство опалене війною, не надто забезпечена юність. Після школи впродовж 1953–1958 рр. навчався у Львові на інженерно-технологічному факультеті Українського поліграфічного інституту (УПІ) ім. Івана Федорова. Далі десять років роботи на одному з найбільших поліграфічних підприємств республіки, – видавництві «Радянська Україна» (нині – «Преса України»), – де Олег Федорович працював: інженером-технологом, начальником цеху, головним технологом, заступником головного інженера філії.
Потім він переходить на наукову роботу: впродовж 1969–1970 рр. працює завідувачем лабораторії Всесоюзного науково-дослідного та проектного інституту хімічної промисловості (ВНДІХімпроект), 1970–1975 рр. – головним інженером Київській філії Державного проектного і науково-дослідного інституту поліграфічної промисловості (ДІПРОНДІПоліграф). У Київській філії ДІПРОНДІПоліграф Олег Федорович керував розробкою проектів поліграфічних підприємств не лише в нашій країні але й за кордоном.
1973 р. у Московському поліграфічному інституті Олег Розум успішно захистив дисертаційну роботу «Исследование физико-механических и физико-химических свойств
фотополимерных печатных форм» на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. Роботу було виконано під керівництвом завідувача кафедри технології поліграфічного
виробництва УПІ ім. Івана Федорова Бориса Васильовича Коваленка.
З 1974 р. впродовж тридцяти років – незмінний голова правління Київського науково-технічного товариства видавців, поліграфістів і організаторів книжкової торгівлі.
У 1975 р. Олег Федорович переходить на роботу до Київського вечірнього факультету УПІ ім. Івана Федорова, де працює спочатку старшим викладачем, згодом – доцентом.
Упродовж 1979–1987 рр. він декан факультету. 1979 р. ВАК затвердив О. Ф. Розума у вченому званні доцента по кафедрі технології та економіки поліграфічного виробництва.

НЕВЕЛИЧКИЙ ВІДСТУП
Як раз у той час, коли студент Розум навчався в поліграфічному інституті, в нашій країні розпочалися активні роботи з розробки та впровадження у виробництво фотополімеризаційноздатних матеріалів (ФПМ), застосування яких значно інтенсифікувало виробництво поліграфічної продукції.
ФПМ докорінно змінили технологію формних і друкарських процесів, покращили техніко-економічні й екологічні показники поліграфічного виробництва. Саме роботи зі
створення друкарських форм з копіювальними шарами на основі ФПМ і дослідження їхніх технологічних та експлуатаційних властивостей під керівництвом професора Б. В.
Коваленка стали відправною точкою становлення вітчизняної наукової школи технології поліграфічного виробництва.
Олег Федорович належав до першого «призову» цієї школи. Окрім Олега Федоровича учнями Б. В. Коваленка були: Ю. П. Яхимович (1965)1, Е. Т. Лазаренко (1970), В. А. Кравчук (1971), В. О. Дудяк (1973), Є. В. Салдан (1974), С. В. Анісімова (1976).
З часом утворилося три основних напрямки у діяльності наукової школи технології поліграфічного виробництва: у Львові Е. Т. Лазаренко та його учні займалися дослідженнями застосування олігоефіракрилатів для виготовлення фотополімерних друкарських форм (ФДФ) високого способу друку, а В. А. Кравчук із учнями паралельно там само розвивали на
прямок досліджень із створення ФПМ для виготовлення форм трафаретного способу друку на основі водорозчинних поліамідів.
Запропоновані ФПМ застосовувалися не лише у поліграфії для виготовлення друкарських форм, але й у приладобудуванні для виготовлення друкованих плат тощо. В свою чергу, в Києві О. Ф. Розум та його учні досліджували можливості управління тиражестійкістю дркарських форм.

ЖУРНАЛ «ДРУКАРСТВО»
Олег Федорович завжди був соціально активним, й зміни, що настали в 1990-ті роки, анітрохи не вплинули на його дієву натуру: у 1989–2003 рр. – завідував кафедрою технології поліграфічного виробництва видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «КПІ», одночасно впродовж 1994–2002 рр.
він за сумісництвом працював головним редактором науково-практичного часопису «Друкарство».
На цьому періоді його діяльності варто зупинитися більш детально, адже так само як російський реалістичний роман вийшов з «Шинелі» М. В. Гоголя, так й сучасні українські
поліграфічні журнали є прямими спадкоємцями «Друкарства» О. Ф. Розума.
Ще у 1980-і роки Розум пропонував створити республіканський часопис для видавцівта поліграфістів України, але ці ініціативи не знаходили підтримки нагорі. Та після 1991 р. це питання знову стало актуальним.
Спочатку видання такого журналу планували розпочати у Львові при академії друкарства, але випуск його затримувався, тому у Державному комітеті у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження України (Держкомвидаві) було вирішено випускати журнал у Києві.
Навесні 1994 р. колегія Держкомвидаву погодилася з пропозицією Головного управління науково-технічного розвитку поліграфічної та галузевих науково-дослідних і навчальних
інститутів щодо заснування науково-практичного часопису для фахівців видавничої справи з метою систематичного інформування фахівців видавничої справи про наукові досягнення, розвиток техніки і технології поліграфічного виробництва, організації поліграфічного виробництва, організації видавничої діяльності та книгорозповсюдження в Україні та за кордоном, відображення ходу економічної реформи в системі книговидання, досягнень суміжних галузей.
На цьому ж засіданні було затверджено редколегію журналу у складі головного редактора О. Ф. Розума та членів редколегії: І. Г. Бойка,
Б. В. Валуєнка, С. М. Гунька, І. Я. Дуба, В. П. Заплатіна, Р. Г. Іванченка, Д. М. Іватя, Е. Т. Лазаренка, М. П. Линника, В. П. Максименка, Ф . С . Мартинюка , А . З . Москаленка, Ю. Д. Прилюка, В. П. Самусєва.
Пізніше в різний час до складу редколегії журналу входили відомі науковці та громадсько-культурні діячі: В. Г. Дончик, А. К. Дорош, Б. В. Дурняк, М. Г. Жулинський, І. В. Ковба, Б. В. Никифорук, А. І. Петрук, А. Г. Погрібний, О. М. Полюдов, В. В. Різун, М. І. Сенченко, М. С. Тимошик, Я. І. Чехман, А. В. Шевчук.
Новонароджений журнал отримав назву «Друкарство». Засновниками його стали Державний комітет у справах видав-
ництв, поліграфії та книгорозповсюдження, ВАТ «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» (УкрНДІСВД), ЗАТ «Холдингова компанія «Бліц-Інформ».
Співзасновники брали на себе такі фінансові та матеріально-технічні зобов’язання:

  • Держкомвидав зобов’язувався здійснювати фінансування та організувати допомогу виданню у справі подання та підбору інформаційних матеріалів, їхньому редагуванню, забезпечити поліграфічною базою;
  • УкрНДІСВД – надати приміщення для редакції часопису, телефон, поліграфічну базу для формних і друкарських процесів, допомагати матеріально та організаційно, здійснювати підготовку інформаційних матеріалів та їхнє редагування;
  • «Бліц-інформ» мав здійснювати редакційну та видавничу роботу з підготовки інформаційних матеріалів, реклами, додрукарську обробку текстової та ілюстративної інформації, вести економічно-фінансову діяльність видання, забезпечувати потрібними поліграфічними матеріалами, займатися поширенням часопису.

В результаті наполегливої роботи редакції журналу на чолі з Олегом Федоровичем 16 грудня 1994 р. перший номер «Друкарства» було підписано до друку, і за десять днів він побачив світ. Пізніше на ринку з’явилися інші журнали: «Палітра друку», «Упаковка», «Директор типографии», Print Week Ukraine, Украинский полиграфический дайджест, Business Print, Digital Print, «Флексодрук Rewue», «Большой формат», «Флексография и специальные виды печати», «Книжковий клуб плюс», «Друкуймо!», «Друкарський кур’єр», «Бумага и жизнь», «Digital publishing printing. Сучасне видавництво та друк», «Nova книга», «Принт плюс: папір та поліграфія» тощо.


Останній номер журналу "Друкарство"

З 1999 р. «Друкарство» почало виходити раз на два місяці обсягом 96 сторінок. За цей час журнал і за формою, і за змістом став одним з провідних видань для фахівців видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження України. Основними рубриками були: «Держава і книга», «Поліграфічна справа», «Видавнича справа», «Науковий пошук», «Устаткування», «Витратні матеріали», «Виставки, форуми, конференції», «Обличчя», «Фахова підготовка», «Книжкова полиця», «Історія», «Новини». Пізніше «Друкарство» було включено до переліку фахових видань України, в яких могли публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата філологічних і технічних наук.
Упродовж 1994–2006 рр. світ побачив сімдесят один номер журналу «Друкарство».
У 2007 р. він припинив своє існування (але це сталося без Олега Федоровича).

ОСІНЬ ПАТРІАРХА
«Друкарство» з повним правом можна назвати дітищем Розума, але час, як відомо, – невблаганний, й настав момент, коли Олег Федорович полишив посаду головного редактора журналу, а згодом – й завідувача кафедри поліграфічного виробництва видавничо-поліграфічного інституту, певний час ще працюючи на посаді професора кафедри.
Здавалося б, час відпочити. Але ні: Олег Федорович займався не лише особистими справами, але й згуртував колектив однодумців для реалізації давнішньої мрії перевидати свою книгу 1980 р. «Таємниці друкарства». Так сталося, що я разом з Оленою Михайлівною Величко допоміг йому втілити цей задум у реальність. Як співавтор, «відповідально» можу сказати, що працювати з Олегом Федоровичем та Оленою Михайлівною було непросто, але дуже цікаво!
Справа в тому що нове видання книги серйозно відрізняється від свого попередника як за змістом так й за обсягом. Друге видання книги «Таємниці друкарства»2, побачило світ
у 2012 р., коли Олегу Федоровичу виповнилося 78 років.


Таємниці друкарства: минуле, сучасне, майбутнє

За свою тривалу наукову кар’єру О. Ф. Розум опублікував понад сто наукових та навчально-методичних праць, серед яких книги: «Фотополимерные печатные формы»
(1978, у співавторстві); «Здесь рождается книга» (1984, у співавторстві); «Тиражестойкость форм высокой печати» (1985, у співавторстві); «Печатные формы из фотополимеризующихся материалов» (1987, у співавторстві); «Физико-химические основы тиражестойкости печатных форм» (1989); «Управление тиражестойкостью печатных форм» (1990); «Англо-русский толковый словарь цифровых терминов» (2002, у співавторстві); «Декелі в офсетному друкарському процесі» (2008, у співавторстві).
Під його керівництвом Л. І. Мартинюк, Т. Г. Осипова, Ю. Ф. Орлова і О. В. Зоренко виконали та захистили дисертаційні роботи на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. Плідну працю Олега Федоровича на освітянській та науковій ниві відзначено вітчизняними та зарубіжними нагородами.
Потрібно ще відзначити, що Розуму пощастило й в особистому житті, адже він пов’язав свою долю з Оленою Михайлівною Величко, з якою вони купу літ йдуть по життю разом. Олена Михайлівна не лише турботлива дружина й господиня, але й відомий вітчизняний учений – вона завідувач кафедри репрографії видавничо-поліграфічного
інституту НТУУ «КПІ» ім. Ігоря Сікорського, доктор технічних наук, професор.
Насправді глибоко символічні слова Павла Тичини винесені в заголовок цього матеріалу – їх сміливо можна назвати життєвим кредо ювіляра: «Перемагать і жить».
Довгих років життя! Здоров’я Вам й наснаги, Олеже Федоровичу!

1 Тут і далі в дужках рік захисту науковцем дисертації, виконаної під керівництвом Б. В. Коваленка

2 Кукура Ю. А. Враження від книги «Таємниці друкарства : Минуле. Сучасне. Майбутнє» / Ю. А. Кукура // Принт плюс : Папір та поліграфія. — 2013. — № 3 (97). — С. 26–27.