Вважається, що рівень та стан машинобудування є основним показником інтелектуального розвитку держави та її економічної стабільності. Так, частка машинобудування у загальному обсязі промислової продукції в економічно розвинених країнах становить понад 50%, а в Україні він знизився майже до 6%.

Свого часу Україна успадкувала відносно потужний машинобудівний комплекс.

У машинобудуванні було задіяніо сотні тисяч висококваліфікованих інженерів, науковців і робітників та значні виробничі фонди, які й сьогодні є певним національним надбанням, незалежно від форм їхньої власності.

Разом з тим, наше машинобудування характеризується високим рівнем накладних витрат, енергозатрат та великою металоємністю, а також низьким рівнем рентабельності та застарілими основними засобами. За роки незалежності наше машинобудування, з різних причин, значно втратило свій потенціал. Дещо краще з обороною промисловістю, яка підтримується та фінансується державою та великими монопольними заводами, і значно гірше з загальним машинобудуванням, яке перебуває у вільному плаванні. Для прикладу, у поліграфічному машинобудуванні було задіяно шість заводів і три СКБ, а «вижив» лише один завод. Схожа картина і в інших видах машинобудування.

За часів нашої незалежності зрозумілої та послідовної промислової політики не було, немає її й дотепер. Для збереження залишків вітчизняного машинобудування за нинішніх умов економічної кризи треба хоча б зняти штучні бар’єри та започаткувати створення прозорих і рівних умов. Зупинюся лише на окремих, на мій розсуд, важливих причинах, які гальмують машинобудівне виробництво.

Перше. Як відомо, гроші — це кров економіки. Сьогодні ми маємо, з одного боку, не прогнозовану інфляцію, а з іншого боку, надзвичайно низьку платоспроможність у країні та недоступність і позамежну вартість банківських кредитів. У свою чергу, банківські кредити залишаються важливим джерелом розвитку та поповнення обігових коштів машинобудівних підприємств. До того ж, машинобудівна продукція – це коштовні основні засоби виробництва, які здебільшого купуються замовниками, знову ж таки, за рахунок їхніх банківських кредитів або лізингу.

Вартість кредитних ресурсів в Україні майже в шість разів дорожча, ніж у розвинутих зарубіжних країнах. Крім того, процедура оформлення кредиту довготривала, виснажлива і деколи принизлива. На жаль, позитивних зрушень у цьому питанні поки не спостерігається. Натомість неконтрольоване зростання ставок за кредитами постійно збільшує витрати на виробництво і призводить до втрати його конкурентоспроможності.

Друге. Болючою проблемою промислових підприємств є зростання вартості їхнього енергозабезпечення. Думаю, що тут винні бездіяльність антимонопольних органів та корупція. А через неконтрольоване зростання тарифів на енергоносії та інфляцію дуже складно планувати та забезпечувати дохідність та рентабельність виробництва. Крім цього, виснажені підприємства змушені кредитувати приватні енергокомпанії, оскільки оплата за енергоносії здіснюється за місяць наперед. Щоправда, водоканал рідко змінює тарифи, але добирає своє колосальними штрафами за перевищення концентрації шкідливих речовин у побутових скидах, повторююсь — не промислових, а побутових! А скиди від житлово-комунальних споживачів чомусь не контролюються.

Третє. Відповідними державними органами майже нічого не зроблено для часткового заміщення ринків збуту з країн СНД, які ми втратили через російську військову агресію. Фактично заморожується чимало сподівань на евроінтеграційні процеси в промисловості, в тому числі на спрощення експортно-імпортних процедур та промислової кооперації з розвинутими країнами.

Потрібна хоча б символічна фінансова підтримку машинобудівним підприємствам для оформлення сертифікатів відповідності їхньої продукції європейським стандартам, у кого їх ще не має.

Четверте. Якщо держава не спроможна допомогти промисловим підприємствам, то вона не повинна їм заважати. Виробник у нас обмежений безкінечними дозволами та погодженнями і поставлений в такі умови, що він постійно повинен щось просити, платити і принижуватися. Для прикладу, наше підприємство понад 70 років не змінює своєї спеціалізації та адреси. Однак, ми змушені майже щорічно оформлювати дозволи на відходи, викиди і скиди, на право експлуатувати електричні підстанції ліфти та крани, які вже і так чимало років успішно експлуатуються та перевіряються. Не залишають нас своєю увагою різні інспекції.

Шкідливою, на мій погляд, є вибіркова державна підтримка окремих виробництв, агрокомплексів, індустріальних парків і т.п., шляхом пільгового, без сплати мита та ПДВ, завезення імпортного обладнання. При купівлі ж вітчизняного аналогічного обладнання, під такі ж проекти, ПДВ сплачується в повному обсязі. В результаті на нашому ринку стимулюється іноземний товар, а не його виробництво та дискримінується власне машинобудівне виробництво.

П’яте. Очевидним є те, що машинобудування потребує відповідних іноземних інвестицій. Але інвестори до нас не йдуть через регулярні зміни правил ведення бізнесу, правовий нігілізм та масштабну державну корупцію. Думаю, даремно наші високопосадовці приваблюють їх різними перспективами і реформами. Вони прийдуть лише після того, як ці реформи відчуємо ми.

На мій погляд, криза у нашому машинобудуванні та промисловості значно поглиблюється не лише через корупцію та відсутність відповідних реформ, а й значною мірою через багаторічну безсистемність і безлад в управлінні економікою та державними підприємствами та компаніями.

Не довіряю я також, як досвідчений керівник підприємства, і «великим хозяйственникам» — представникам попередньої влади. Було теж саме, тільки більше нахабства та віджимання бізнесу.

Навпаки, після них дихати стало легше. Позитивним для промисловості є зменшення ЄСВ на зарплату, анулювання попереднього рішення з обмеження пенсій працюючим пенсіонерам та спрощення повернення ПДВ.

Чи є залежним наше машинобудування та економіка від політики? Моя однозначна відповідь — так.

Чи виживе наше машинобудування за умов глибокої кризи та корупції, залежить від нас виробничників, але більше — від рішучих та прозорих владних дій. А поки що працюємо і сподіваємося на краще.

З Днем машинобудівника Вас, шановні колеги. Успіхів Вам і здоров’я.

 

Володимир Максименко — генеральний директор ПрАТ«Київполіграфмаш»

Тел.: (067) 2005151; e-mail: maksymenko@poligraphmash.com.ua