(пам’яті Цезарія Людвіговича Жидецького)

Текст: Олександр Мельников, випускник львівського поліграфічного училища 1991 року

У квітні цього року, на дев’яностому році, пішов з життя Цезарій Людвігович Жидецький, що зробив вагомий внесок у підготовку кадрів для нашої галузі, майже чверть віку очолюючи Львівське поліграфічне училище. Під його орудою підготовлено тисячі випускників, які активно сприяли розвитку галузі та досі працюють у поліграфії.

 

З виробництва – у царину підготовки кадрів

Він народився 19 грудня 1929 р. на Житомирщині, у селянській родині. У Людвіга Федоровича та Анни Андріївни Жидецьких окрім старшого Цезарія було ще четверо дітей. Батько загинув під час Великої Вітчизняної війни, коли Цезарію було п’ятнадцять років. Відтоді турботи про братів і сестру лягли на його плечі. Після закінчення середньої школи впродовж 1947–1949 рр. навчався у львівському поліграфічному училищі на складача ручного набору. Потім з 1949 до 1950 рр. працював у друкарнях міст Туапсе та Бердичіва.

Воліючи бути ближче до рідних, повернувся до Львова та впродовж 1950–1965 рр. працював в поліграфічному училищі майстром виробничого навчання з підготовки лінотипістів, де й зустрів свою майбутню дружину Станіславу. Одночасно займався громадською роботою.

Продовжив навчання та в 1955 р. закінчив поліграфічний технікум, а згодом у 1969 р. — економічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. У 1965–1972 рр. працював заступником директора училища з виховної роботи. У далекому тепер 1972 р. Цезарія Людвіговича було призначено директором Львівського поліграфічного училища...

 

«Дрібничка»

Вперше я побачив Цезарія Людвіговича 1990 р., коли вступив до поліграфічного училища. За час навчання я неодноразово зустрічався з ним, адже в корпусі, де в нас проходили практичні заняття, знаходилася адміністрація навчального закладу. Він був привітний та уважний до навколишніх, як до працівників так і до учнів, завжди відповідав на вітання.

Добре пам’ятаю, як нам, випускникам училища, урочисто вручали дипломи. Цезарій Людвігович, кажучи напутнє слово, особливо звертав нашу увагу на те, щоб ми обов’язково, перед вступом до вищого навчального закладу, пішли працювати, бо студент, який працював на виробництві зовсім по-іншому ставиться до навчання, краще розуміє суть процесів, які він вивчає, та й навчання у вищому навчальному закладі в цьому випадку зараховується до загального трудового стажу. Це дрібничка, скаже хтось, адже директор училища зовсім не зобов’язаний дбати про своїх випускників, але це не про Цезарія Людвіговича...

 

Можливості були обмежені

Робота будь-якого керівника передбачає успіхи й невдачі… Цезарій Людвігович не був виключенням з цього правила. Тривалий час він керував училищем у сприятливий для професійно-технічної освіти період. З настанням 1990-х ситуація почала змінюватися на гірше.

Сьогодні прийнято говорити про економічну ефективність діяльності тієї чи іншої організації взагалі й навчальних закладів зокрема. Так от протягом кризових 1990–1995 рр. у навчально-виробничих майстернях працівниками та учнями училища було виготовлено поліграфічної продукції на замовлення МОН України для освітніх закладів республіки на суму, що перевищувала загальну вартість робіт за цей період усіх професійно-технічних навчальних закладів Львівської області.

Але економічні негаразди в країні не могли оминути окремо взяте поліграфічне училище, що вплинуло й на атмосферу в колективі. Жидецький, звичайно, намагався виправити ситуацію, зробити щось корисне для навчального закладу та людей, що в ньому працювали, але можливості його за тих умов були дуже й дуже обмежені.

 

Розбитого горщика не склеїш

Після закінчення училища, вже працюючи на виробництві, мені доводилося бувати в училищі по роботі, спілкуватися з Цезарієм Людвіговичем, працівниками училища. Я мав змогу спостерігати, як змінювалися настрої в колективі. Людська природа така, що ми завжди сподіваємося на краще... Тож багато хто в училищі міркував, що коли «старий» директор піде, новий керівник розв’яже усі проблеми, які потроху нагромаджувалися. У 1996 р. Цезарій Людвігович залишив посаду директора.

Зміни, що настали після цього, виявилися не такими позитивними, як багато хто очікував: оскільки училище розташовано у самому центрі старовинного Львова, знайшлося багато охочих заволодіти приміщеннями, що займав навчальний заклад. Та й керівники, що змінювалася в училищі впродовж декількох років, після Жидецького, виявилися, відверто кажучи, не на висоті, аж допоки, у 1999 р., училище не було реорганізовано у Ставропігійський професійний ліцей м. Львова (сьогодні — Державний навчальний заклад «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова»). Але, як кажуть у народі, «старого не повернеш» й «розбитого горщика не склеїш». Це вже минуле...

 

Людина на своєму місці

Але не будемо про погане. Краще зазначимо, що за роки, коли Цезарій Людвігович керував училищем, воно стало сучасним освітньо-виробничим комплексом, в якому було впроваджено систему управління якістю підготовки робітничих кадрів для поліграфічної галузі. Майстерні освітнього закладу, обладнані сучасною технікою, працювали у дві зміни. Львівське поліграфічне училище неодноразово визнавали одним з кращих професійних освітніх закладів України, стало місцем регулярного проведення наукових і культурних заходів, зустрічей з відомими вченими, письменниками та артистами.

Ц. Л. Жидецького п’ять скликань обирали депутатом місцевих рад народних депутатів. За його активного сприяння було надано допомогу багатьом громадянам Львова.

Роботу Цезарія Людвіговича в галузі освіти було відзначено почесним званням «Заслужений працівник професійно-технічної освіти Української РСР».

 

Чудова родина

Не менш важливим є й те, що у Цезарія Людвіговича була чудова родина: брати й сестра про яких він завжди дбав, замінивши їм батька; його дружина, Станіслава Федорівна, надзвичайно чуйна й добра людина, що працювала в училищі до виходу на пенсію майстром виробничого навчання. Його діти також стали поліграфістами, обидва сини працювали викладачами в училищі, захистили дисертації.

Сьогодні син Валерій — кандидат технічних наук, доцент кафедри поліграфічних медійних технологій і паковань Української академії друкарства, а Юрій — кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальних дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ.

 

Час розставив все по місцях

Час усе розставив по своїх місцях, адже запас міцності зробленого Цезарієм Людвіговичем виявився чималим:

  • училище, яке він очолював найдовше зусіх своїх попередників, і яке після реорганізації продовжує існувати в новій якості;
  • колектив, адже багато хто з сьогоднішніх співробітників Ставропігійського училища починав роботу під його орудою;
  • випускники училища, що працюють вгалузі;
  • вдячні рідні та близькі.

 

***

Останнім часом Цезарій Людвігович важко хворів — 23 квітня цього року його не стало. Поховали його на Личаківському кладовищі Львова. Вічна пам’ять Цезарію Людвіговичу — добрій, світлій людині. Низький уклін. Нехай земля йому буде пухом!