Керрі Шербурн: Мене звати Керрі Шерборн (портал WhatThayThink.com). Сьогодні зі мною на зв’язку Володимир Гендельман, компанія Folders. Вітаю, Володимире!

Володимир Гендельман: Дякую, Керрі, за запрошення і пропозицію обговорити важливу тему навколо подій, що наразі відбуваються в Україні.

 

К. Ш.: Чи могли б ви почати з короткої розповіді про вашу компанію та досвід?

В. Г.: Так, звичайно. Я заснував CompanyFolders у 2003 році. Це трапилося тоді, коли я керував компанією з ремонту комп’ютерів і одного дня клієнт запитав у мене: «Гей, комп’ютернику, допоможеш нам із папками для компанії?»

Загалом мій світогляд та філософія такі — коли я обслуговую клієнта, неважливо, про що він попросить, це моя робота, зробити все, чого він потребує. Тому що лише так я можу принести найбільше користі. Ми говоримо про 2003 р.: Інтернет розвивається повним ходом. Звичайно, я можу допомогти.

Отже, я розглянув різні варіанти презентаційних папок і, як виявилося, їх було не так і багато. Я виходець із Радянського Союзу, де все було у власності держави, й через це ніхто не мав можливості виділитися чи самовиразитися, тому що там було лише 3–4 різновиди чи то столового приладдя, чи то шпалер, чи то одягу. У результаті всі мали схожі речі.

Тоді я відвідав Америку, де споживач обирає з десятків видів сирів, шпалер, одягу — хоч греблю гати (кожен може вдягатися по-своєму), машин… Тому я залишив Америку з думкою про те, що тут можна знайти найрізноманітніші варіанти, ти можеш виразити себе у будь-який спосіб.

І тут несподівано для себе я знайшов прогалину в Американській економіці чи концепції вибору.

Отож, я шукаю презентаційні папки для клієнтів і розумію, що це єдиний випадок, коли варіантів бракує. Моя перша думка була «Вони мають це виправити!». Наступна: «Хто — вони?». І, зрештою: «Чому не я?».

Я заснував поліграфічну компанію Folders (ред. — папки), яка спеціалізується на презентаційних папках і пропонує найширший вибір дизайнів, матеріалів, методів нанесення принтів, оздоблення. Ми якось зацікавился, а скільки варіантів папок наша компанія може запропонувати клієнтам, і виявилося, що ми можемо виготовити понад сто мільйонів різних варіацій нашого продукту.

К. Ш.: Це вражає! Наскільки я розумію, частиною вашого бізнесу є команда, з якою ви працюєте ще з України.

В. Г.: Так, це правда. Ця команда займається здебільшого цифровою роботою (веб-розробкою, контролем якості та дизайном).

 

К. Ш.: Як в них справи через цю нічим невиправдану російську агресію?

В. Г.: У команді сім осіб. Один зі співробітників був у Львові, що знаходиться в безпосередній близькості до польського кордону, і в момент, коли почалося бомбардування, він мав змогу пететнути кордон із Польщею. З ним усе в порядку.

Ще 4 хлопців мешкають у Харкові (це місто, де я народився). Один із цих чотирьох хлопців мав можливість виїхати з Харкова, тому лише частково стикнувся з обстрілами. Він поїхав до Полтави — невеликого міста на захід від Харкова. Троє інших залишилися, й це було жахливо. Постійні обстріли, гучні звуки ракет, які летять, скрізь постріли, вогонь… До такої міри, що, навіть розмовляючи з ними телефоном, я міг почути ці звуки. Одного разу я спілкувався зі співробітником на ім’я Сергій і раптово почув звук, наче вся будівля обрушилася. Я запитав: «Що це було?».

Виявилося, що щось (ракета чи снаряд) впало поруч, але не на їхній будинок. Було жахливо почути це. Одному з них вдалося виїхати з країни, він наразі у Празі, на шляху до Німеччини. Сергій так само залишає країну, він отримав на це дозвіл.

Інший хлопець у Вінниці, він не може поїхати.

Окрім цього, у нас є співробітник, який був у Дніпрі, йому ми порадили їхати до сестер, які живуть за 100 кілометрів від нього.

Хлопець, за якого ми хвилюємося найбільше, живе в Миколаєві й не має змоги виїхати, тому що має батьків похилого віку. Його батько не може нормально рухатися. Тому він залишився, щоб піклуватися про батьків. Він у дуже небезпечній ділянці зараз, там відбуваються постійні обстріли. Тому ми молимося за нього.

 

К. Ш.: Ваша команда може продовжувати працювати, де б її учасники не були, адже вони і до цього працювали віддалено? Чи можуть вони підтримувати вашу компанію зараз?

В. Г.: Як би вірно відповісти на це… Так. Усе, що їм технічно потрібно для роботи, — це Інтернет, електроенергія та комп’ютер. Проте вони також потребують психологічної рівноваги. А психологічний простір наразі їм не належить, оскільки є багато інших речей, які їх хвилюють.

Така проста справа, як сходити в магазин по їжу, для них стає складним завданням. Ти маєш обережно дійти туди. Якщо увімкнуться сирени чи почнуться обстріли доводиться бігти назад. Інколи потрібно декілька спроб, щоб просто дійти до магазину. Кількість товарів та продуктів дуже обмежена, тому доводиться йти до кількох магазинів, щоб придбати базові продукти на обід. Черги довгі, й інколи закупи можуть тривати половину дня.

 

К. Ш.: Інколи буває, що магазини пусті, чи це так?

В. Г.: Звичайно, таке також часто трапляється. Тому ти ходиш і ходиш до магазинів, звідси й затримки. Основне доручення компанії для них — робити все, що їм потрібно. У цей час їхні потреби стоять вище за потреби компанії. Мається на увазі, що якими б не були твої особисті потреби, у якій би ситуації ти не був, це те, про що ти маєш думати насамперед.

 

К. Ш.: А як щодо комунікації? Чи маєте ви змогу залишатися з ними на зв’язку, щоб переконатися, що вони в безпеці?

В. Г.: Так. Ми спілкуємося в таких програмах, як Slaсk, WhatsApp, Skype та Facebook Massanger. У нас є багато каналів зв’язку на випадок, якщо щось трапиться з однією, ми зможемо перейти на іншу. Крім того, я можу їм зателефонувати. Це не обов’язково, тому що зв’язок через Інтернет наразі дуже хороший. Але раптом щось трапиться з Інтернетом, ми маємо цей варіант також. Поки Інтернет працює, жодних проблем із комунікацією не може бути. Подякуємо Ілону Маску, який надав Україні системи Starlink, що забезпечують Sнтернет.

 

К. Ш.: Так, це дуже важливо. Яким речам ви навчилися у ситуації, коли ваша команда перебуває у зоні конфлікту?

В. Г.: Це стосується світогляду. У бізнесі ти зазвичай пропонуєш клієнтам найкращу якість клієнтського сервісу. Як це можна зробити? Ти уявляєш себе клієнтом. Що було б найлегше для мене? Що було б найзручніше для мене? І ти даєш це. Ти просто створюєш системи, процеси та технології, які допомагають твоєму клієнту.

Я застосовую це ж світобачення сьогодні. Команда переживає складні часи. Якби я був на їхньому місці, що було б найлегше для мене? Я спілкуюся з ними, у нас добрі стосунки. Завдяки розмовам із ними я розумію, що може їм найбільше допомогти, й даю це. Отож, це, безперечно, гроші. Безперечно, впевненість у тому, що вони збережуть свої робочі місця й отримають зарплатню незалежно від того, працюють вони чи ні. Щодо цього не варто хвилюватися.

Ми також консультуватися з полковником у відставці, який розповів нам загальні принципи армійських стратегій. Зокрема, важливі об’єкти, які Україна захищатиме, а Росія хотітиме захопити. Базуючись на цій інформації, ми переглянули адреси кожного працівника в Google, щоб перевірити, де вони розташовані. Ми порекомендували декільком колегам залишити ділянки, де вони мешкали й допомогли знайти безпечні місця.

Як виявилося, наша інформація була правильною. Для прикладу, хлопець, який жив у Дніпрі. Коли я загуглив його адресу, його дім виявився близько до річки, поруч із мостами. Він був між двома мостами, ближче до того, яким прокладена залізниця. Стратегічно це дуже важливе місце, щоб його захищати чи захоплювати.

Я сказав йому: «Послухай. Раптом щось трапиться, ти будеш у центрі подій. Вирушай до своїх сестер, на 100 км західніше». Отож, він поїхав. І потім він надіслав мені повідомлення, що я мав рацію. Відбулася диверсія, яка мала на меті підірвати міст, але, на щастя, цього не трапилося. В іншому випадку він був би в самому центрі подій.

 

К. Ш.: Так, береженого Бог береже. Це дійсно трагічна ситуація, але вашій команді пощастило, що ви допомагаєте їй у такі важкі часи.

В. Г.: На жаль, я не можу зробити все, що б мені хотілося. А саме прийти та витягнути їх з цієї ситуації. Та ми маємо працювати з тим, що маємо.

 

К. Ш.: Чи бачите ви можливість доставити їм якісь речі або медикаменти?

В. Г.: Як мені відомо, з цим проблем не було. Проте ми працюємо з підприємцями в Польщі та Німеччині. Ми складаємо списки товарів, яких потребують люди в Україні, ми збираємо кошти тут, надсилаємо їх до Польщі та Німеччині, там купуємо товари та доставляємо їх до кордону. Там їх забирають волонтери та везуть до місць, де є потреба в цих речах.

 

К. Ш.: Це чудово, що ви робите цю справу. Міжнародна спільнота та громадські організації намагаються робити все, що в їхніх силах, але цього недостатньо.

В. Г.: Цього недостатньо. Здається, що активісти виявились значно ефективнішими за міжнародні організації.

 

К. Ш.: Ми бажаємо вам та вашій команді всього найкращого та сподіваємося, що всі будуть у безпеці. Як ви сказали, особиста безпека наразі важливіша за виконану роботу, але ми маємо надію, що ваші працівники також зможуть підтримувати вас певною мірою.

В. Г.: Дякую вам, Керрі.

 

К. Ш.: І ви знаєте, це ще одна можливість донести громадськості важливе повідомлення. Вчорашній виступ вашого президента (Володимира Зеленського – ред.) був дуже емоційним.

В. Г.: Так, дуже емоційним.

 

К. Ш.: Я дуже сподіваюся, що це зможе прискорити процес та закінчити це все.

В. Г.: Повністю з вами згоден. Що швидше все закінчиться, то краще. Адже люди страждають, гинуть.

 

К. Ш.: Дякую вам, що поділилися вашою історією. Я бажаю вам та людям із вашої компанії безпеки, наскільки це можливо.