У грудні цього року відзначатиме ювілей багаторічна завідувачка кафедри репрографії Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського», професор, доктор технічних наук Олена Михайлівна Величко.

Олена Михайлівна народилася у Києві 2 грудня 1951 року. Її рідні — прості трудівники: батько Михайло Олександрович працював електриком, а мати Парасковія Макарівна — швачкою. Батько, непросто переживши буремні роки війни, тяжко хворів і рано пішов з життя. Після закінчення середньої школи Олена пішла працювати. За порадою тітки, Наталії Петрівни Ручкіної, що працювала спочатку лінотіпістом, а потім диспетчером виробничого відділу видавництва «Радянська Україна», пов’язала своє життя з поліграфією: спочатку працюючи на виробничо-поліграфічному підприємстві Науково-дослідного інституту (НДІ) технічної інформації та техніко-економічних досліджень Держплану УРСР макетувальником-монтажистом, згодом технічним, а потім і художнім редактором. Роботу Олена поєднувала з навчанням на Київському вечірньому факультеті Українського поліграфічного інституту (УПІ) ім. Івана Федорова (1970–1976).

 

ШЛЯХ У ВЕЛИКУ НАУКУ

Робота на виробництві та сумлінне вивчення технології поліграфічного виробництва в УПІ врешті-решт привели Олену в 1974 р. до Київської філії Державного проєктного та НДІ поліграфічної промисловості (ДіпроНДІПоліграф), де вона спочатку працювала на посаді молодшого, а потім і старшого наукового співробітника.

Проєктний підрозділ КФ ГіпроНІІПоліграфа у цей час займався проєктуванням будівель, споруд і виробництв поліграфічного виробництва, а науково-дослідний — розробкою нових видів матеріалів і конструкцій виробів культурно-побутового призначення (паперово-білові товари, паковання), норм, карт і технологічних інструкцій на їхнє виготовлення. Там вона набиралася досвіду в процесі впроваджень результатів наукових досліджень і розробок (НДР) інституту в виробництво; з’являються перші публікації.

Олені Михайлівні завжди була властива жага знань, вона вміла й любила вчитися та закінчила інститут з відзнакою. Тому логічним став її вступ у 1980 р. до аспірантури при УПІ ім. Івана Федорова. Її робота стосувалася дослідження механізму структурних змін і регулювання зносостійкості форм високого друку.

Оскільки дисертацію було присвячено дослідженню експлуатаційних властивостей форм і одночасно пошуку шляхів забезпечення стабільної якості друкованих відбитків, наукових керівників було двоє — Борис Іванович Костецький, професор, доктор технічних наук, заслужений діяч науки УРСР, відомий фахівець в області тертя і зносу та Едуард Тимофійович Лазаренко[1], тоді ще кандидат технічних наук і доцент, але вже відомий фахівець в галузі технології поліграфії.

У кандидатський О. М. Величко, вперше в вітчизняній поліграфічній галузі, для виявлення феномену впливу структури та складу друкарських форм на їхні технологічні властивості застосовано електронну мікроскопію, рентгеноструктурний і термомеханічний аналіз, інфрачервону спектроскопію багаторазового порушеного повного внутрішнього відбивання, а теоретичні аспекти тертя розглядалися, виходячи зі структурно-енергетичної концепції, висунутої професором Костецьким.

У постановці досліджень, обробці експериментальних даних Олена Михайлівна виявила ґрунтовність підходу, ретельність обчислень, глибокі знання наукових і технічних джерел. Авторка цікавої, насиченої фактичним матеріалом роботи неодноразово доповідала на конференціях і семінарах в УПІ ім. Івана Федорова, Всесоюзному НДІ комплексних проблем поліграфії, де викликав зацікавлення новий напрямок досліджень теоретичних основ зносостійкості друкарських форм.

Робота над дисертацією «Механизм структурных изменений и регулирование износостойкости фотополимерных и металлических форм высокой печати» завершилася у відведений термін успішним її захистом у лютому 1984 р. у Московському поліграфічному інституті (нині — Вища школа друку і медіаіндустрії Московського політехнічного університету).

 

Вчений

Ставши кандидатом технічних наук, Олена Михайлівна продовжила роботу, вже у Київській філії Всесоюзного НДІ комплексних проблем поліграфії (згодом — Український НДІ спеціальних видів друку, УкрНДІСВД), де пропрацювала на посаді старшого наукового співробітника з 1984 до 1992 року. З кожною новою НДР, присвяченою вдосконаленню технології флексографічного та трафаретного друку, поглиблювалися знання та приходив досвід. Неабияке значення для подальшого фахового зростання мали постійна робота з науково-технічною інформацією, участь в експериментальних випробуваннях і впровадженні результатів, особисте знайомство з поліграфічними підприємствами та установами Ленінграду, Москви, Мінська, Лієпаї, Челябінська, Петропавловська-Камчатського. Тож закономірним стало й присвоєння у 1992 р. Олені Михайлівні вченого звання старшого наукового співробітника.

Олену Михайлівну завжди тягнуло до педагогічної діяльності, виховання молоді, тож за першої ліпшої нагоди вона з радістю перейшла на роботу до Видавничо-поліграфічного факультету Київського політехнічного інституту, що згодом перетворився на знаний нині Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського». Тут, в інституті Олена Михайлівна опинилася, як то кажуть, на своєму місці: її професійні знання та досвід виявилися затребуваними й потрібними. Впродовж 1992–2006 рр. вона працює на посаді доцента кафедри репрографії, 2006–2008 — професора кафедри технології поліграфічного виробництва. Всі ці роки вона наполегливо трудиться, отримує вчене звання доцента та дозвіл керувати аспірантами.

При виконанні дисертаційної роботи «Теоретичні основи взаємодії інформаційного, енергетичного и матеріального потоків у друкарському контакті» ґрунтовно досліджує процеси взаємодії інформаційного, енергетичного та матеріального потоків у друкарському контакті плоского офсетного та флексографічного способів друку; закономірності змін цих потоків під впливом технологічних режимів і середовищ у друкарському контакті; інтенсифікацію закріплення фарби на відбитку.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук виконувалася Оленою Михайлівною в рамках НДР УкрНДІСВД і Науково-інженерного центру проблемно-орієнтованих інформаційних технологій і планів наукової роботи, кафедр репрографії та технології поліграфічного виробництва Видавничо-поліграфічного інституту.

Результати роботи обговорювалися в 1990–2005 рр. на міжнародних, республіканських науково-технічних конференціях і семінарах. Проведені дослідження знайшли відображення у майже сімдесяти наукових і науково-методичних роботах, в т.ч. монографіях, конспектах лекцій, понад сорока статтях у фахових наукових виданнях, тезах доповідей. Було також отримано чотири авторські свідоцтва та патенти на винаходи.

Напружена робота над дисертацією завершилася її захистом в 2006 році в Українській академії друкарства. Науковим консультантом роботи був доктор хімічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Анатолій Кузьмич Дорош.

 

Автор статті Олександр Мельников разом з Оленою Величко

НОВІ ВИСОТИ

У 2008 р. Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України присвоїла О. М. Величко вчене звання професора кафедри технології поліграфічного виробництва. Тоді ж Олена Михайлівна очолила кафедру репрографії ВПІ. На цьому місці сповна розкрилися здібності ювіляра як організатора науково-педагогічного процесу: за короткий час було оптимізовано роботу кафедри, актуалізовано навчальні та робочі навчальні плани. Штат поповнився докторами та кандидатами наук, кафедра успішно пройшла акредитації підготовки фахівців за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями, розширилися напрями наукових досліджень.

Як вчений і керівник Олена Михайлівна завжди ставила перед собою амбітні цілі та домагалася їх реалізації. Вона була серед ініціаторів проведення і членів організаційного комітету щорічної Міжнародної науково-технічної конференції студентів і аспірантів «Друкарство молоде», на яку збирається молодь не тільки з України, а й з ФРН, Польщі, Білорусії, КНР.

Зліва направо: Ярослав Зоренко, Антон Несхозієвський, Президент Академії наук України Борис Патон, Олена Величко, Оксана Зоренко та Василь Скиба під час вручення премії Президента України для молодих вчених

Олена Михайлівна була членом спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій Д 26.002.10 (НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського») і Д 35.101.01 (Українська академія друкарства), вона член редколегій наукових фахових видань «Технологія і техніка друкарства», «Наукові записки [Українська академія друкарства]» і «Поліграфія та видавнича справа».

Лише за останнє десятиліття професор Величко керувала НДР, присвяченими розробці та дослідженню складу та технологічних властивостей друкарських фарб (номера державної реєстрації тем 0109U002289, 0111U001470) і зволожувальних розчинів (0115U000207). Разом з колегами підготувала цикл наукових і навчально-методичних видань, що стосуються окремих питань технології поліграфічного виробництва: «Український тлумачний словник видавничо-поліграфічної справи» (2010); «Відтворення тонового градієнта засобами репродукування» (2011); «Таємниці друкарства: Минуле. Сучасне. Майбутнє» (2012)[2]; «Оздоблення поліграфічної продукції лакуванням» (2014); «Проектування технологічних процесів видавничо-поліграфічного виробництва» (2014); «Зволоження в офсетному друці» (2016); «Матеріали зі спеціальними властивостями» (2016); «Стабілізація параметрів відбитків у технологіях друкування на пористих і невсотувальних матеріалах» (2016).

Діяльність Олени Михайлівни як вченого є яскравим продовженням діяльності львівсько-київської наукової школи технології поліграфічного виробництва[3]. Під її керівництвом Ольга Леонідівна Благодір, Катерина Ігорівна Золотухіна, Ярослав Володимирович Зоренко, Богдан Ростиславович Кушлик, Василь Миколайович Скиба, Розалія Анатоліївна Хохлова і Катерина Олександрівна Чепурна виконали та захистили дисертаційні роботи на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.

Роботи учнів Олени Михайлівни в 2013-му (Я. В. Зоренко та В. М. Скиби) і 2017 роках (К. І. Золотухіної) у складі авторських колективів молодих науковців Видавничо-поліграфічного інституту було відзначено щорічними преміями Президента України для молодих учених.

У 2020 році Олена Михайлівна пішла на заслужений відпочинок ...

 

ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО ЧУДОВУ ЛЮДИНУ

Знання, наполегливість, впевненість у своїй правоті — ось складові, які дозволили Олені Михайлівні досягати поставлених цілей. Марія Складовська-Кюрі порівнювала шлях вченого з властивою людині жадобою ризику та пригод. Багато хто називає це романтикою, але напевно це не зовсім точно: говорячи про романтику, передусім мають на увазі мрії про незвичайне та нездійснене.

Звичайно елементи мрії неможливо відокремити від науки, але це зовсім не мрійливість. Принаймні не тоді, коли ми говоримо про Олену Михайлівну. Її мрія — діяльна, що вимагає напруження волі та зосередженості всіх сил, мрія, яка втілюється в життя, це не лише мрія про досягнення, а й самі досягнення.

Як стверджує Олена Михайлівна, все її успіхи і досягнення ґрунтуються на твердому фундаменті: підтримки сім’ї, рідних і близьких. Багато років Олена Михайлівна йде по життю рука об руку з Олегом Федоровичем Розумом[4] їхня сім’я — яскравий приклад не лише особистого, але й творчого союзу.

Бажаємо ювіляру міцного здоров’я і щоб тепло наших сердець, всіх хто знає, поважає та любить Олену Михайлівну, завжди зігрівало її!

[1] Про нього див. статтю в «Принт плюс». 2012. № 3 (87). С. 43–44.

[2] Рецензію на книгу див. в «Принт плюс». 2013. № 3 (97). С. 26–27.  

[3] Детальніше про наукову школу: Інформаційно-комунікаційні аспекти формування і функціонування наукових шкіл видавничо-поліграфічної галузі / Е. П. Семенюк, Я. В. Котляревський, О. В. Мельников // Наука та інновації. 2016. Т. 12, № 2. С. 71–89.

[4] Про нього див. статтю в «Принт плюс». 2019. № 9 (163). С. 36–37.