Коротенька географічна довідка: острів Джарилгач — екзотичний райський острів на півдні України, в який неможливо не закохатися з першого погляду. На Джарилгач майже не ступала нога людини з поліграфічним минулим (до цього часу!). Цей чудо-острів навіть досвідчений турист може сплутати з Французькою Полінезією, оскільки це дійсно дикий острів з безкрайнім екзотичним та майже безлюдним пляжем, як у рекламі Баунті.

Єдине, що замість пальм на цьому острові ростуть справжні маслини, у морі водиться сила-силенна медуз, й на самому острові мешкають дикі косулі та кабани. Тому, якщо ви шукач пригод (а ми прінсторівці — всі такі!), вам терміново треба відкласти всі свої «невідкладні» справи й бізнеси та скуштувати цю райську насолоду хоча б упродовж декількох незабутніх днів!

 

А де, як не на Джарилгачі, можна поласувати справжніми морськими делікатесами у вигляді чорноморських креветок, мідій, кефалі на грилі, рапанів і крабів? Тому, якщо ви ще й прихований гурман, то можете бути впевненими, що саме на Джарилгачі ваша справжня сутність розкриється й стане загальновідомою, оскільки ваш галасливий нестримний екстаз на повні легені від смакоти морепродуктів (які ще й виловлені самотужки!!) просто гарантовано!

Серед головних визначних місць Джарилгачу можна назвати два: це «Маяки» — два маяки на окраїні острову, які відвідують туристи-дикуни (майже такі, як ми). Дикуни мешкають у наметах, спілкуються з природою й підгодовують місцевих аутентичних тваринок. Інше місце — база «У Гавриловича» — з певними ознаками цивілізації: свій пляж, пристань, намети, кафе зі смачною морською кухнею, шезлонги й навіть невеличкі бунгало з очерету.

База «У Гавриловича», власне, й була нашою кінцевою точкою прибуття. Саме про неї нам майже цілий рік розповідала з захопленням наша колега Анфіса, першовідкривач Джарилгачу, якій рік тому пощастило побувати «У Гавриловича».

 

Повний вперед!

Друзі, справа в тому, що коли наш брат прінсторівець бачить кінцеву мету (в нашому випадку, острів Джарилгач), то він справді не бачить перешкод! Таке трапилося й з нами, коли ми, стоячи на причалі в Скадовську, побачили, як маячить в далині наш острів скарбів.

І якраз саме в цю мить на острів вирушав останній у той день катер! А до острова плисти по морю кілометрів десять!!! Такого спринтерського забігу у виконанні прінтсторівців з величезними сумками, наметами, валізами, й ластами в зубах, мабуть, весь Скадовськ до того не бачив! А у декого з нас під час цієї спонтанної пробіжки навіть запотіли окуляри, й відкрилося друге дихання!))) (це він про мене – ред.).  

 

 

 

Отже, стрімголов залетівши на катер, й переконавшись, що нікого не забули, ми полегшено зітхнули й милувалися морськими просторами, які відкривалися навкруги! Неймовірно: не встигли ми віддати швартові, як нас майже одразу зустріли в морі дельфіни й супроводжували наш катер майже до самого острову! Це було просто казково! Щоправда, наша ейфорія трохи похитнулася коли ми дізналися, що катер прямує не на базу «У Гавриловича», а на «Маяки»! Ще більше «бадьорості» нам додала інформація від матросів катера про те, що від маяків до бази «У Гавриловича» десь близько 12 км пішки, або 10 хв. морем лише за 3000 грн.!))

Ми мусили констатувати «підняття настрою» у жіночої частини нашої острівної експедиції!)))) Оскільки наші дівчата вже почали потроху уявляти перспективу бути справжніми джарилжацькими дикунками впродовж найближчих кількох днів! Але ж не були б ми справжніми поліграфістами, якби скорилися долі!

Не встигли ми вийти на острів, як одразу почали підшуковувати місце для нашого табору, бажано з видом на море й під тінню дерев, що виявилося нелегким завданням, оскільки всі мальовничі місця вздовж берегової лінії вже були зайняті такими ж шукачами пригод, як ми.

Повештавшись так десь годину, Ігор Агарков вже було впав знепритомлено на пісок й задрімав. Однак нам пощастило знайти кілька вільних дерев поруч з морем, і ми почали встановлювати намети. Втім, жіноча половина нашої експедиції виставила ультиматум: хочемо до «Гавриловича»! Ну що ти тут вдієш, довелось запаковувати намети назад, й хутко летіти до пристані, де один з катерів погодився підкинути нас до Гавриловича за більш-менш прийнятну суму! В нас було лише 5 хв., або він їде без нас!

Спринтерський забіг по піску вдруге за день з валізами, наметами й ластами в зубах — для нас, прінтсторівців, вже став звичною справою! Хоча хаотичне переміщення нашої купки, мабуть, з боку виглядало досить кумедно!))

Швидко долетівши, як на крилах, по морю (а у місцевих катерів мотори по 300-400 кінських сил!), ми не встигли й оком моргнути, як опинилися на базі «У Гавриловича».

 

Хто такий Гаврилович?

Говорять, що він колись був наглядачем маяків і справжнім господарем острову, і потім, коли пішов на пенсію, вирішив облаштувати для туристів невеличкий клаптик узбережжя острову — вичистив пляж, встановив кілька бунгало з очерету, провів питну воду, організував морську кухню й почав запрошувати гостей на острів звідусіль. Славну справу наразі продовжують його діти.

Досить цікаве місце на острові, до речі. А де. як не на базі «У Гавриловича», можна поласувати справжніми чорноморськими делікатесами: тут вам і рапани, й кефаль на грилі, й чорноморські бички, креветки, й навіть скати! І все це дари моря, а не супермаркету, при цьому по дуже демократичній ціні. Отже, нам довелося налягти на посилену дієту, комбінуючи морську кухню з усім провіянтом, який ми приволокли з собою зі Скадовська, щоб той не пропав!

 

 

Пригоди на острові

Перше, що приходить в голову, коли встановлюєш намет вперше, це повна відсутність логіки й розуміння, як його встановлювати. Тим не менш, з цією надскладною справою ми через якусь годинку впоралися. Єдине, що намет, який ми прихопили для нашого товариша Ігоря Агаркова виявився трохи замалим для такого Котигорошка — тому ноги Ігоря досить сміливо і водночас кумедно стирчали з намету просто неба на піску...)) Хтозна, можливо саме ці ноги врятували нас від нічних навідувань місцевих аборигенів та диких звірів, косуль й кабанів...

 

Спінінги (фідери)

А про цей курйозний випадок взагалі вже ходять легенди на Джарилгачі! Друзі, погодьтеся, ну який прісноводний рибалка не мріяв хоча б раз у житті порибалити на морі, та ще й на острові!, й спіймати омріяну камбалу, кефаль, чи хоча б того самого бичка, й не запостити свій улов в Facebook!)) Бо ж не повірять!))

Ото ж і Дорошенки (двоє – Олег, директор PrintStore Group та Свєта – ред.), окрім всього іншого добра, прихопили з собою два добротних фідери, сподіваючись упіймати місцевий трофей.

Однак після того, як ми стрімголов знялися з маяків і прилетіли на базу Гавриловича, виявилося, що ми геть забули про фідери... Такого стурбованого обличчя в Олега давненько не було, на ньому ніби було написано: «Шеф, всьо пропало!»))

Цю ситуацію вирішила спасти Горуха (она же Свєта), яка на наступний ранок сама, в одному купальнику, дременула за тими фідерами на найближчому катері, який прямував на «Маяки», хоча надії, що вони залишаться, було не так вже й багато. Аж раптом десь за години три в рупор пролунало: «Хто тут Дорошенко? У Вас все гаразд, дружина на місці!" З фідерами?!!»))
Нашому щастю не було меж, коли десь вже під кінець дня стомлена й усміхнена Горуха повернулася на базу, тримаючи в руках фідери!)) Ось що значить справжня рибачка!

 

Ловля креветок і мідій

Мабуть немає більш кумедного явища в житті, ніж видавець Print+, який з сачком в одних плавках та окулярах ловить креветки: це просто опера, яку треба бачити!)) При цьому Ігор досить вправно опанував цей вид рибалки: стоячи по пояс у воді біля старого пірсу, він методично проводив сачок вздовж нього. Цей промисел приніс нам кілька дюжин креветок (насправді – кілька сотень – ред.), які ми майже одразу швиденько відварили й тріскотіли цією смакотою, неначе лузали насіння, хоч й дуже нетривалий час!))

 

 

А який дійсно справжній кулінарний шедевр ми приготували для жіночої половини нашої експедиції!!! Мммм... Це були мідії в журавлиному соусі, скуштувавши яких, починаєш відчувати себе журавлем, з розпростертими крилами літаючим над безкрайніми просторами Джарилгачу!))

Щоправда, в нас пішло на приготування цього делікатесу годин шість як мінімум — пошук та збирання мідій з морського дна, далі очищення від водоростей, потім власне приготування, й невеличка купка мідій на сковорідці. Але воно було того варте! Гастрономічного екстазу досягнуто!)) Після такого не гріх нам було влаштувати нічний клуб просто неба на Джарилгачі, який плавно перейшов у танці з зірками в переносному сенсі...))) (Насправді, легенду Джарилгача Свєту пригостили місцевим коньячком, а Олєжка його добре так продегустував. Тому нам із власником PrintStore Group Володимиром Павловським довелося Олега трішечки шукати – ред.).

 

 

Аборигени Джарилгачу

А як нашій Тані Павловській на шию залізла місцева джарилгацька кішка, коли вона солодко спала в першу джарилгацьку ніч в палатці й бачила десятий поліграфічний сон! Це було просто щось!!!)) Що вона при цьому собі уявила з переляку?..

Бог його зна, бо на ранок у неї були досить округлі очі й переляканий вираз обличчя, але з усмішкою... Це не просто треба уявити, це треба реально відчути, особливо після того, як вам на ніч наговорили всього про місцевих диких кабанів, єнотовидних собак, косуль, гієн, лисиць і т.д., а тут вам щось лізе на шию уві сні...

Ну нічого, за деякий час Таня знову почала розмовляти. А головне, після такого її в житті вже напевно ніщо не лякає!)) (автор з етичних міркувань не згадує, як цю кішку звали… Й як це непорузіміння поводилося. Слушну пропозицію втопити аборигенну кішечку жіноча частина нашої експедиції одразу відхилила – ред.).

 

Коли ніч запалює морські світлячки

Друзі, якщо ви дивилися захоплюючий фільм «Життя Пі», то маєте пам’ятати, як там вночі океан містично світився флуоресцентними фарбами? Майже таке саме явище нам пощастило спостерігати вночі на Джарилгачі. Місцеві морські світлячки поблискували в морі вздовж берега! Це тендітне мерехкотіння маленьких блискавичок дійсно заворожує, при цьому ми, окрім стандартних алкогольних напоїв, більше нічого не вживали! (лукавить – ред.). До речі, нам дійсно пощастило, оскільки ми це бачили лише один раз...

 

 

Джарилгач — уповільнювач часу?..

Коли потрапляєш сюди, складається враження, ніби час зупинився. Разом з цим зникає на диво стійкий синдром «білки в колесі». Є лише ти, пісок і море... Невже ти втік від цивілізаційної круговерті?!)) Так!!!))) І це дійсно настільки приголомшує! Можливо, так діє потужна енергія острову, а не просто якогось там морського пляжу, яка пронизує всі клітинки твого тіла, і ти немов перебуваєш в нескінченому енергетичному потоці!
Загублені в просторі та часі, прінтсторівські аборигени Джарилгачу насолоджувалися цим солодким моментом втечі — справжнього буття і спілкування з природою, і ловили кайф під звуки «Давай втечемо далеко, туди де сонце, море і пляж» — ця пісня гурту "Скай" стала справжнім музичним супроводом нашого чудесного ескейпу від цивілізації!))

 

А які чудові Джарилгацькі ночі!

Захід сонця на острові — це завжди яскраве видовище, яке з настанням сутінок поступово відкриває завісу до Чумацького шляху й Всесвіту — приголомшуюча чіткість нічного джарилгацького неба, всіяного мільярдами зірок, буквально налаштовує на філософські пошуки.

Наші розмови виходили часом настільки далеко за рамки буденного поліграфічного буття, у прагненні отримати відповіді на невирішені астрофізиками питання появи матерії та Всесвіту, що навіть люди із сусідніх палаток почали долучатися до наших філософських розмов та додавати свої думки й бачення. В основному про те, що пора вже йти продовжувати астральні подорожі в своїх спальних мішках...)) (пам’таєш, коньячок, Олеже – ред.).

 

Пригоди продовжуються!

Думки про те, як виглядає протилежний бік острову, не давали нам спокою, і прінтсторівські шукачі пригод разом з прінтплюсівським Агарковим вирішили повністю підкорити таємничий острів Джарилгач, здійснивши марш-кидок на протилежний берег острову. А це аж 4 км субтропічним степом і кількома солоними озерами, де майже по пояс води, й стійким відчуттям що ось-ось раптом звідти витягне свою голову джарилгацько-лохнеське чудовисько)).

 

 

Ігор Агарков, як досвідчений слідопит, впевнено вів нас слідами косуль, кабанів, джарилгацьких павуків на той бік острову. Прінсторівці віддячили йому за те спільним епічним фото на фоні без крайнього степу, на якому Горуха здерлася верхи на спечені плечі бідолахи Агаркова, з розпростертим прапором PrintStore Group, який тепер бачив вже все!

 

 

А от аборигенні тваринки такого ще не бачили, й від такої галасливої фотопостановки вся місцева фауна розбіглася по кутках острову, й більше косуль ми так і не бачили...
До протилежного берегу острову залишалося ще трохи, й вже наша команда виглядала досить стомлено, коли раптом на нас виїхала велика раритетна машина з купою відпочивальників на борту. Як ми потім з’ясували, вона курсує з берега на берег, і можна було б за 50 грн. з людини здійснити справжнє сафарі!

Діставшись нарешті протилежного берегу, ми дико зраділи від побаченого, адже перед нами відкрився райський вигляд морського узбережжя з білосніжною смугою пляжу вздовж моря, неначе в рекламі Баунті, й при цьому жодного аборигена — лише ми, пляж і море!

Ми полетіли купатися в море, однак прожогом вилетіли назад, рятуючись від щупальців велетенських синіх медуз, які дали рішучу відсіч нашому прінтсторівському вторгненню!)) Тепер нам стало зрозуміло, чого ці безкрайні а-ля полінезійські пляжі безлюдні. З іншого боку, якби не ці маленькі захисниці острову, хтозна, яка б антропогенна доля спіткала Джарилгач?..
Не встигли ми зробити кілька селфаків на фоні безкрайніх пляжів, як раптом звідкілясь насунулася величезна хмарина, погрожуючи нам блискавками. Побачивши її, ми накивали п’ятами назад в наш табір, й майже одразу почалася тропічна злива, протягом якої деякі наші намети мало не полетіли у відкрите море, а намет Агаркова залило водою по коліна, але ми впоралися й з цим. Ми ж поліграфісти!))

Багато ще було у нас веселих моментів протягом подорожі, але на то вони й карти, щоб їх не всі розкривати!))
Втім ми можемо з впевненістю сказати, що Джарилгач заряджає потужною енергетикою й емоційно перезавантажує, принаймні він залишиться у вашій пам’яті назавжди! Мабуть, тому у вагоні потяга, стомлені сонцем прінтсторівські мандрівники все ще подумки перебували в стані щасливого потоку, а хтось із нас по інерції не відпускав пляшку Chinzano з руки (а що, додому треба було привезти? – ред.), бо ж Джарилгач так просто не відпускає!))

PrintStore Group || Острів Джарилгач || Літо 2018