Я люблю Київ і був прихильником нашого проєвропейського мера як людини з яскравою спортивною біографією та відсутністю видимого «хапального інстинкту». Я також не проти велосипедних доріжок, хабів, різних марафонів (які не заважають), масштабних торгівельно-розважальних центрів, гасел про європейську столицю з бізнес-гаванню та окремих віртуальних проектів. Але до цієї благодаті можна і не дожити, хочеться чогось земного, хоч і маленького, але вже сьогодні.

До прикладу, мені, як і іншим, щоденно доводиться маневрувати Кирилівською вулицею, яка вся в ямах, як і вулиці, що знаходяться поруч. Прикро, що вже початок літа, а європейська столиця досі не спромоглася зробити банального ямкового ремонту навіть своїх основних доріг. До того ж, на цій вулиці перебуває авторитетний телеканал, що знімає гострі викривальні сюжети про розвалені дороги у провінційних регіонах. А у себе ? Мабуть, не надійшла рознарядка.

Майже рік мешканці нашого під’їзду переносять тяготи будівництва, яке відбувається на горищі будинку, з епізодичним використанням висотного крану, помпи для перекачування цементного розчину та єдиного пасажирського, вже напіваварійного, ліфту для транспортуванням цегли та інших будматеріалів. І жодних тобі архбудконтролів, спецінспекцій, грізних інспекторів Держпраці та податкової.

Протести мешканців та звернення до місцевої влади лише тимчасово пригасили інтенсивність будівництва. В результаті на даху добротного будинку, в історичній частині міста на Подолі, без будь-якої згоди мешканців, надбудовано майже два поверхи, здалеку дуже схожих на собачу будку.

Дивно, але захисниками (не мешканців, а організаторів цих робіт) виступає керуюча компанія. Натомість поки жодного разу не пощастило отримати від цієї креативної компанії якийсь повноцінний сервіс з прибирання під’їзду чи двору від снігу або оперативно вирішити аварійне питання. Лише «залишайтеся на лінії, Ваш дзвінок дуже важливий для нас…».

І чомусь враз засумувалося за старим ЖЕКом з його ненав’язливим сервісом, але хоча б без зайвих «понтів». Думаю, що маючи значний бюджет, Київ може наймати бодай для прибирання снігу тимчасові бригади зі студентів та безробітних з Центру зайнятості. А явище з надбудовами та свавіллям забудовників є дуже типовим для нашого міста, але боротьба з ним чомусь покладаєть- ся лише на плечі його мешканців.

Час знести такі стихійні надбудови та привести до єдиного стандарту потворні балкони на фасадах всіх будинків. Ці рішення не популярні, але вони суттєво змінять обличчя міста на краще.

Щоденно ріже очі добре відомий «будинок – монстр» на Нижньому Валу, 27-29 — символ продажності та бездіяльності попередньої та, мабуть, і теперішньої влади.

Як виросло прямо над метро це 12-поверхове одороболо на Подолі, де висота більшості будинків не перевищує чотирьох поверхів, і хто поніс за це відповідальність? І чому будівлю досі не знесено? Через продажні суди? Її часткове знесення анонсується вже декілька років.

Практика показує, що сьогодні такі правові питання, включаючи й конституційні, вирішуються за декілька днів, якщо в цьому зацікавлена висока влада. Час провести публічну інвентаризацію висотних будівель, які спотворюють історичний центр міста та його неповторні схили із зазначенням їх власників та архітекторів, а також осіб, що працювали головними архітекторами та мерами під час їх будівництва. Так, для історії.

На очах розсипається доведений до аварійного стану будинок — пам’ятка на перехресті Межигірської та Щекавицької, біля парку. Дах і перекриття вже давно спалено, стіни, що нависають над тротуаром у величезних тріщинах, і це загрожує життю прохожих. Мабуть чекають коли впаде, щоб відхопити шматок землі для висотної забудови у парку. А хіба у нас мало таких, напівзруйнованих, історичних пам’яток.

Чимало років у центрі Подолу стоїть у занедбаному стані Гостинний двір. Якщо його, із страшенним запізненням, нарешті повернули державі ще у лютому, то чому ж досі там не кипить робота? А як би було гарно, якби оперативно накрити та відремонтувати його і розмістити на другому поверсі музей чи галерею, а на першому — декілька десятків невеликих кафе та барів із столиками у затишному дворі, а не на порепаному асфальті та спекоті по вулиці Сагайдачного, де немає жодного дерева. Тільки зробити це потрібно оперативно, як з кінотеатром «Жовтень», та без крутого інвестора, щоб не вийшло як з ЦУМом, який, на мою думку, вже недоступний і, мабуть, як і Сінний ринок, назавжди втрачений для пересічного киянина.

Насторожує також і «реконструкція» Житнього ринку.

Сумно та соромно, що у європейській столиці вже стала рідкістю гаряча вода. Причини завжди різні. Київська громада втратила контроль над енергосистемою. А повернення під контроль міста лише розваленої та збиткової теплоенергетики, без її складової, рентабельної електроенергетики, є, на мою думку, черговим «договорняком». І таке стратегічне рішення, мабуть, ухвалювалося під високим патронатом, добре що хоч без традиційного перерізання стрічки. А тепер ще й борги приватної енергокомпанії намагаються скинути на місто.

Київська влада успішно бореться з МАФами, але чомусь не зносяться розкидані по місту культові споруди – самобуди, включно із каплицею московського патріархату на історичних фундаментах Десятинної церкви.

Промисловість столичного міста, як і в країні, поки що також у стагнації, а серйозні інвестори не приходять. Думаю, що причини очевидні та взаємопов’язані: низька платоспроможність з інфляцією, корупція, правовий нігілізм та війна. Мені здається, що нашим вищим керівництвом марно витрачається дорогий час на переконання себе та всіх, як у нас добре, а буде ще краще.

На цей «розводняк» іноземці вже не ведуться, хіба що наші за «гречку». Потрібні реальні системні зміни в країні. А зарубіжні інвестори відразу їх побачать, але лише після того, як відчуємо це ми.

Столичне місто — великий мегаполіс зі складними проблемами та провладними групами впливу. І хоча ще у чотирнадцятому столітті йому надано Магдебурське право, але повноцінного самоврядування, на відміну від всіх міст України, Київ досі не має.

Всю виконавчу владу очолює голова КМДА, що призначається президентом, а обраний міський голова, в його ж особі, майже не має повноважень для управління містом. Заслуговуємо мати мера, залежного лише від громади, з його мобільними адміністраціями у районах, без якихось додаткових районних рад. Та ще й зі скороченням кількості існуючих міських депутатів та громіздкого і малоефективного апарату КМДА.

У нашому місті робиться чимало гучних справ, але не можу погодитися з вибором пріоритетів, маніловщиною та відверто завищеною самооцінкою досягнутого . А тому працюємо, боремося і знову сподіваємося на краще. Втім, зношені шини я, окрилений 145-ма реформами, зберігаю.Ще, на жаль, знадобляться.